Із стрічки новин:

«Вдягни зелене» - фотоконкурс. До участі приймаються фотографії із зображенням людини чи групи людей у зеленому одязі, із зеленим макіяжем, аксесуарами та іншими елементами.

Звичайна ідіотська акція якоїсь міжнародної організації, але родзинка повідомлення далі:

Відвідайте офіційний вебсайт конкурсу - http://212.111.203.3:8773/

Хоча сайт розробника офіційного вебсайту все пояснює:

Есть 3 основных пункта исходя из которых система на базе *nix не может выступать в качестве полноценного веб сервера при создании веб ресурса нацеленного на длительное развитие, расширение и поддержку

• Нет поддержки ASP.NET
• Невозможно установить SQL Server
• Невозможно установить IIS

Залишається лише поспівчувати розробнику і міжнародній організації.

Щось сьогодні непомітно було звичайної для Києва святкової активності. Залишитися вдома через карантин - іронічний спосіб відзначити Хелоувін.
Тим часом, за тиждень після відміни літнього часу на екранах у ваганах метро годинник досі не перевели.

І знову Пінчук, точніше його галерея. Хоча і сам Пінчук також. Моє ставлення до цього місця склалося після першого відвідування. Там була інсталяція у вигляді килима, на якому  стояв телевізор, що без перерви показував любительський запис авіакатастрофи на авіасалоні у Скнилові, а поруч було розсипано кілограм барбарисок. Я взяв одну. :) Буквально за хвилину я вже стояв у прихованій кімнаті відоспостереження і грався з охороною у гру "ви знаєте чому ви тут?". Нарешті охоронець не витримав і спитав: ето ви взялі канфєтку?
Взагалі, місце наче непогане, але одіозність власника і оця нав'язлива охорона абсолютно не дають розслабитись. Наприклад, вчора біля цієї штуки:

зробленої із коробок з цукерками, вчора стояла окрема людина, причому кількох цукерок вже бракувало. Коли я вдів навушники і почав гратися з регулятором швидкості програвання платівки у іншому місці, охоронець, що стояв поруч, увесь напружився и встав у позу кота перед стрибком. Про обшук на вході взагалі не варто казати. На мою думку, це маніакальне прагнення захистися від невідомої загрози якимись примітивними заходами має своє коріння десь у радянській епосі і йде звідкись із самого верху, від тих людей, що ніколи такий контроль не проходять. Схожа ситуація у центрі "Мастєр клас": чудове місце з абсолютно неадекватним режимом входу та купкою недолугих охоронців. Сподіваюсь, в найближчому майбутньому такий підхід стане історією.
Доволі несподівано довелося вчора надибати самісіньке уособлення зла: блукаючи у товкнечі кафе на останньому поверсі арт-центру в намаганні покинути його, наткнувся на пару Осадча-Пінчук. Як же там все ж таки некомфортно!

Сьогодні переглянув "Surragates", в нашому прокаті фільм зветься "Клони". Я давно вже не ходив на дубльовані фільми, тому склав міні-хіт-парад кльових цитат з дубляжу.

3. Клон-поліцейський розмовляє з ФБР-івським хакером, переконаним противником клонів. Проте він полюбляє погратися з ними за допомогою системи глобального спостереження. Режисеру треба підкреслити його людьску сутність. І тут він відригує і коментує: 
— Це вже давно назрівало.


До речі, монітори DELL на нестандартних кріпленнях часті госту у сучасному кіно. Так само як обладнання Cisco.

2. Герой Брюса Віліса неочікувано повертається додому з відрядження з лікарні і застає дома замість вечері таку собі вечірку клонів, що вживають якийсь електричний наркотик. Брюс мовчки йде в кімнату, але його наздоганяє жінка у намаганні пояснити ситуацію. Він питає її:
— Давно ти джикаєшся?

1. Брюс Віліс керує клоном своєї вбитої напарниці і намагається врятувати світ. Для цього протягом десяти секунд йому необхідно виконати ряд операцій, йому також допомагає зв'язаний хакер з пункту 3. Виконавши дії, він натискає Ентер, але нічого не відбувається, він знову тисне, але знову без результату. Хакер на хвильку задумується і видає:
— Shift+Enter!

 

(044) 425-37-56

Зазирнув у «Велику кишеню» по зубну пасту, а там таке показують!



За хвилину спроба з'єднання повторюється:



Взагалі ж, сумно все частіше бачити в магазинах таку картину:



P.S. Цим дописом я відкриваю безкінечний цикл системних помилок, що трапляються мені на кожному кроці.

Відновив пароль на Йагу та допрацював стрічку друзів, якою сам давно користуюся у Опері та Google Reader. Тепер стрічка показує автора повідомлення, чого дуже бракувало раніше.

Впишіть ім'я користувача ЖЖ і підпишіться на його стрічку друзів по RSS.

джерело (pipes)

«Синекдоха, Нью-Йорк» — режисерський дебют Чарлі Кауфмана., обіцяють показати у четвер. Наразі жодних підтверджень цього немає...
Дівідіріп з'явився у торрентах.

Днями трапилася цікава книга, точніше фотоальбом. Автор, фотограф Джейс Молісон, відловлює найхарактерніше вдягнутих фанів після концертів зірок і фотографує їх мов підозрюваних на опізнанні. Результат вийшов цікавий, а місцями вражаючий. Ось, наприклад, фани Radiohead, знімок зроблено після концерту в Единбурзі в 2006-му році:



Є і інші.

P.S. З новим роком!

...поповнив свій накопичувальний проїзний квиток метро на 6 поїздок, відразу використавши одну. Експеримент мав на меті визначити спосіб зберігання даних про кількість поїздок та закінчився досить неочікувано: їх число на ранок не змінилося. Проте змінилася програма у терміналах поповнення: оскільки тепер проїзд дорожчий за найменшу купюру, то процедура збільшилась на один крок — придбання поїздок, а як наслідок з'явилася можливість мати внесену суму «на балансі».

Відразу згадалися відвідини нещодавньої «безпеки», де співробітники компанії «Кард-Сістемс» демонстрували термінали поповнення зсередини, а на закиди щодо технічної недосконалості відповідали відверто, мовляв, підтискали терміни тендеру, ось і зробили нашвидкуруч. Що ж, знайома ситуація, але ж уявімо скільки це обладнання експлуатуватиметься і хто в першу чергу буде з ним мучитися.

Взагалі ж подорожчання проїзду в метро виявилось низькотехнологічним: в обмін нам не дали ані обіцяної диференційованої вартості поїздки, а ні помітних покращень в роботі.

Минулими вихідними відбулась така собі конференція Blogcamp присв'ячена блоґосфері та інвестуванню в онлайн-сервіси. Сам факт проведення такого заходу вже вдруге дуже тішить, і хочеться подякувати організаторам, які, можливо, знайдуть цей запис через пошук по українських блоґах, презентований Яндексом протягом своєї першої доповіді. Доречі вона врешті і стала «найкращою», тобто перемогла у конкурсі доповідей. Але конкурси, певно, були найслабшою частиною події, бо сили їх учасників були нерівними. В результаті лауреатами стало чимало осіб, залучених в організації дійства, що придало події національного колориту.

На жаль, так званий формат «баркемп», також не виправдався: аудиторія була не надто активною і в боялася лізти в хащі, спікери ж трималися на дистанції і обмежувалися лише запитаннями наприкінці. Певні презентації до формату події притягнули за вуха, наприклад бугалтерьска система iceB перетворилась на «онлайн-бугалтерію». Інші ж були замало технічно-орієнтовані, наприклад у Mapia в якості спікера була дівчинка, яка не змогла задовольнити технічній інтерес публіки. Де не де також мала місце і підміна понять: емоційний Олексій Солнцев, один з перших суботніх доповідачів, намагався переконати аудиторію, що його груповий переклад є краудсорсінгом. Але це, як на мене, побічні ефекти незрілості нашої інтернет-спільноти і з часом вони, сподіватимемося, зникнуть.

Були і цікаві виступи, як наприклад чудова презентація Олександри Лаврент'євої (Яндекс) про створення онлайн-спільноти, а також роздуми Олексія Капранова про долю електронної пошти. Крім того, було фізично неможливо відвідати все, а найцікавіше часом відбувалося у кулуарах. Власне це і стало великим плюсом заходу — можливість зустрітися з інтернет-діячами в оффлайні.

...дехто вважає за потрібне подякувати олігарху кучмівської доби за ніби прививання сучасної культури до української землі. Мовляв, накрав, але тепер хоч ділититься, а це в нас сприймається як чеснота. Але чи дійсно задарма повертається нам "накрадене" та чи має до цього відношення багатостраждальна українська земля?
Однієї очної ставки мені вистачило аби зрозуміти, що пан кучмівський зять не меценат, а бізнесмен, інтереси якого наразі зосереджені у суспільній сфері, а оскільки попит на видовища, тим більш, безкоштовні у нас величезний, то суспільний рейтинг «українського апостола сучасного мистецтва» в масах стрімко зростає.
Водночас шановний світоч демонструє мінімум зусиль для зміцнення національного культурного осередку та його ідентифікації, що, на мою думку, видає штучність створюваного ним іміджу. Ми ж лише статисти на його шоу.
Страждати не варто, дякувати також.
( Ну і?! )

Саме так можна описати минулi днi. Нам вдалося обiгнати дощ, який вкоротив вільний часу в Будапешті та Відні, але натомість дістали інші неприємності. Спочатку запізнилися на поїзд у Мілані, що зрештою було вже не так погано, бо в нас з'явилася можливість оглянути місто. Але потім нас ледь не оштрафували в поїзді до Генуї! Виявляється, що на пероні треба було закомпостувати квитка. В кожній країні свої залізничні нюанси. 
Далі, ми ледь не запізнилися на паром до Барселони. Власне, він вже збирався відпливати, але ми добре попросили і спеціально для нас відкрили шлюз.  Після шаленого марафону містом вирішили взяти окрему каюту, а не сидячі місця, як планували спочатку, тому мали змогу добре відпочити.
Цей залізнично-морський маршрут я задумав вже дуже давно і отримав неабияку насолоду і від плавання і від факту, що плани спрацювали.

...люб'язно оповив безкоштовним інтернетом затишний берег міського парку. Це те, чого так не вистачає, наприклад, в парку Шевченка.
Хоча природа має сприяти відпочинку зокрема від комп'ютера, але оскільки гроші я ще досі не поміняв, а все що є кльового коштує дороще ніж 200 форінтів, які в мене залишились з минулої поїздки, доводиться задовольнятися безкоштовними розвагами.
По дорозі мав чимало пригод: спочатку до мене пристали якісь напівцигани, довелося піти в інший вагон. Потім опинивя у купе зі сплячим дядечком, для якого провідник викликав швидку на одній із зупинок. Наостанок познайомився з приємною тьотою-поетесою, яка подарувала мені пару листівок, зошит і ручку. Я їй теж подарував ручку і диск Radiohead - більше нічого сувенірного не знайшлося.
Опинитися знову в Будапешті виявилось легко і приємно, а в готелі, який довелося забронювати, щоб отримати візу, вже чекала Гануся :) Зараз трохи ще погуляємо і рушимо далі.

Саме в такій конфігурації розпочалася моя подорож. Виявляється електричка до Будапешту коштує всього 130 гривень! Не міг встояти перед спокусою здолати перший кордон якнайшвидше і придбав квитка, тому зараз вкоротшую вільний час у місцевій інтернет-забігайлівці. Тут ціна теж демократична - 3 гривні за годину, але встановлено якусь дебільну оболонку, тому, на жаль, фото завантажити не можу. Але для початку і так непогано, еге ж?

P.S.